Печери — природні підземні порожнини, що з'єднуються з поверхнею Землі одним або декількома отворами. Печери можуть бути заповнені повітрям або іншим газом (здебільшого, радоном або метаном), водою, частково твердими відкладами.
Виникають під впливом підземних вод або прибережних хвиль. Печери такого типу звичайно виникають у вапнякових породах, як, наприклад, у Кентукі або на Балканах, де гірські породи розчиняються у воді.
Детальніше
Печери населені тваринами, яким притаманні сліпота, депігментація, гігантизм.
Найбільші печери світу: Флінт-Рідж-Мамонтова (США, 596 км), Оптимістична (Україна, 226 км), Джуел Кейв (США, 223 км).
Багато печер ще з епохи палеоліту використовувалися людиною для стоянок, на стінах багатьох печер залишилися малюнки первісних людей.
Печери-галереї — це довгі, не затоплені водою печери, схожі на тунелі. Спочатку вони були утворені річкою, але при зниженні рівня ґрунтовних вод стали сухими.
Більшість печер поступово руйнується, але деякі з них є дуже старі. Верхні шари вапняку що утворюють склепіння печери, дедалі тоншають і з рештою обрушуються, залишаючи на поверхні землі великі улоговини—поля. Якщо обрушуються внутрішні перегородки між печерами, може утворитися довга ущелина зі стрімкими схилами — карстрова прірва.
Класифікація
За походженням печери поділяються на первинні і вторинні.
- Первинні печери сингенетичні гірським породам: газові пузирі і тунелі в лавах, порожнини в рифах і вапнякових туфах, печери гідратації в гіпсо-ангідритах.
- Вторинні печери — результат геолічних процесів, що проявляються в породі або льодовику: печери вивітрювання, вилуговування, видування, суфозійні, абразійні процеси на берегах морів, карстові (див. карст), гідротермальні, гляціальні в льодовиках. Найпоширенішими є карстові печери.
За положенням у просторі печери розділяють на горизонтальні, похилі та вертикальні, які в свою чергу поділяються на колодязі (до 20 метрів), шахти (від 20 до 300 метрів), та провалля (більше 300 метрів).
Понор
Понор — це природний отвір (тріщина) або порожнина будь-якої форми на поверхні карстових гірських порід, по яким стікає вглиб дощова, тала снігова та проточна вода. Понори утворюються зазвичай на дні карстових лійок чи в руслах зникаючих річок. Понор є індикатором карстування, тому завдяки понорам спелеологи знаходять можливі виходи печер на поверхню, хоча понор може бути виключно локалізованим.